Трихомоніаз у чоловіків. Трихомонади. Симптоми. Діагностика. Лікування трихомоніазу

Трихомоніаз (трихомоноз, trichomonasis) це захворювання яке передається статевим шляхом, викликає запалення статевих органів чоловіка.

Збудником трихомоніазу є піхвова трихомонада (trichomonas vaginalis).



У природі зустрічається близько 50 видів трихомонад, але в організмі людини живуть три види урогенітальні (статеві), кишкові та ротові. У цій статті мова піде саме про урогенітальні трихомонади.

Трихомонада це найпростіший, одноклітинний, жгутиковий мікроорганізм, який активно пересувається завдяки жгутикам та хвилеподібним рухам мембрани. Урогенітальні трихомонади живуть в статевих органах. Швидко гинуть у зовнішньому середовищі, а так само при висиханні і дії ультрафіолетових променів.

Трихомонада рідко передається одна, як правило, вона поєднується з іншими захворюваннями що передаються статевим шляхом, такими як: гонорея, хламідії, уреаплазма, мікоплазма, гарднерелла, кандида, статевий герпес та ін.

Гонококи, хламідії, уреаплазми, мікоплазми здатні проникати у трихомонаду, що фагоцитує їх і використовувати її як місце свого проживання. Важливою особливістю є, те що, стаючи як би ємністю для інших бактерій, трихомонада не пропускає в себе антибіотики і не дозволяє знищувати інфекцію, що міститься в ній, а після лікування випускає всі бактерії в навколишнє середовище і вони знову розмножуються та викликають запалення статевих органів. Деякі з цих інфекцій можуть не тільки жити всередині трихомонади, але й активно розмножуватися в ній, ці взаємини між трихомонадою та іншими інфекціями стають причиною рецидивів цих захворювань після лікування.




За перебігом:

1. Свіжий трихомоніаз протікає менш 2-х місяців та поділяється на:
1. Гострий
2. Підгострий
3. Торпідний
2. Хронічний трихомоніаз це уповільнений запальний процес, що триває більше 2-х місяців, має мізерну симптоматику з періодами ремісії та загостреннями.
3. Трихомонадоносійство це небезпечна в епідемічному плані форма трихоманозу що протікає без симптоматики, хворий не підозрює про наявність у нього трихомонад і заражає своїх статевих партнерів.

З часу проникнення трихомонад в сечівник до появи перших симптомів (інкубаційний період) проходить від 2-х до 4-х тижнів в цей час трихомонада розмножується, викликаючи запалення уретри.



Гостра форма

- Спочатку захворювання проявляє себе лоскотанням та сверблячкою в сечівнику, потім через декілька днів приєднується печіння і біль при сечовипусканні;
- З'являються рясні виділення з уретри слизового, мутного характеру, сіруватого кольору іноді виділення водянисті, рідше пінисті;



- Губки уретри гіперемовані, набряклі, навколо губок на шкірі головки можна помітити почервоніння іноді з виразковістю;
- У зв'язку з набряком уретри струмінь сечі ослаблений, розбризкується;
- Нічні ерекції часті та хворобливі;
- Перша порція сечі стає каламутною, на світло визначаються плаваючі в сечі слизові уретральні нитки;
- Іноді з'являється кров у спермі або ж незначна домішка крові в першій порції сечі.

Підгостра форма

У підгострому варіанті перебігу трихомонозу прояви захворювання виражені набагато слабкіше, ніж при гострій формі. Виділення мізерні слизові або водянисті. Хворий періодично відчуває слабке печіння при сечовипусканні. На світло в сечі визначаються уретральні нитки.

Торпідна форма

При торпідній формі трихомоніазу хворих турбує періодичні виділення, постійне відчуття дискомфорту в сечівнику. В області головки хворий відчуває вологість. Вранці губки уретри злипаються. Процес часто загострюється при вживанні алкоголю та гострих страв. У сечі визначаються пластівці і уретральні нитки.

При хронічному варіанті трихомоніазу, процес триває більше 2-х місяців, проявляє себе бідно, симптоматика нагадує підгостру чи торпідну форми, процеси загострення змінюються процесами затихання процесу. Хворий дуже переживає з приводу свого стану, постійно намагається побачити виділення, видавлює їх з уретри, тим самим завдаючи мікротравми уретрі.

• При тривалому хронічному перебігу трихомонадного уретриту, ураженні придатків яєчок і сім'явиносних шляхів з обох сторін може наступити обтураційна форма чоловічого безпліддя;
• При переході гострого процесу з уретри на передміхурову залозу може виникнути гострий простатит, аж до розвитку абсцесу простати;
• На тлі тривалого знаходження трихомонад в статевій системі чоловіка, хронічному трихомонадному уретриті, грізним ускладненням може стати звуження сечівника (стриктура уретри).
• Так само на тлі трихомоніазу можуть розвинутися: катаральний та виразковий баланопостит, запальний фімоз і парафімоз, парауретрити, запалення куперових (бульбоуретральних) залоз, везикуліти, хронічні орхоепідидиміти з відповідною симптоматикою.

 

Не дивлячись на всебічне вивчення трихомонад, діагностика трихомоніазу все ж викликає певні труднощі у лікарів урологів, венерологів, гінекологів. Пов'язано це з тим, що хвороба часто протікає приховано, довгостроково, безсимптомно. Трихомонади можуть ховатися та набувати вигляду епітеліальних клітин, лейкоцитів, лімфоцитів, можуть міняти рухливість, форму, ховатися в проміжних просторах, зариватися в епітелій, жити в простаті. У зв'язку з частим поєднанням трихомонад з іншими інфекціями завжди необхідні обстеження на приховані захворювання що передаються статевим шляхом.

• Першим, класичним та одним з достатньо достовірних лабораторних досліджень є нативна мікроскопія (бактеріоскопія) виділень із сечовивідного каналу. При, якої беруть мазок з уретри на предметне скло і вивчають під мікроскопом, для трихомонади характерна слабка рухливість та наявність джгутиків. Потім висушений мазок забарвлюють метиленовим синім по Граму, Романовському-Гімзі, лейшманії-Романовському і шукають трихомонаду.

 

• Потім використовують ПІФ-діагностику (люмінесцентна мікроскопія) з моноклональними антитілами.
• Посів виділень на спеціальні середовища (культуральний метод) це точне дослідження на наявність трихомонад але займає багато часу, не менше тижня.
• Імунологічний метод, такий як ІФА (імуноферментний аналіз) використовується рідко у зв'язку з частими хибно-позитивними або помилково-негативними результатами. Метод заснований на виявленні антитіл до трихомонад.
• Одним з найбільш точних та чутливих методів для виявлення трихомонад є ПЛР (полімеразна ланцюгова реакція) при якій виявляються ДНК трихомонади.

Лікувати трихомоніаз повинен тільки лікар уролог або венеролог. Ніколи не лікуйте трихомоніаз самостійно або за поради знайомих, це може призвести до переходу процесу в хронічну форму з серйозними ускладненнями. Якщо трихомонади поєднуються з хламідіями, гонореєю, мікоплазмою, уреаплазмою, кандидою та іншими інфекціями, спочатку проводиться лікування спрямоване на усунення трихомонад і тільки потім потрібно лікувати інші інфекції.

Рекомендації лікаря перед лікуванням повинні полягати в наступному:
- Лікар пояснює хворому, про обов'язкове обстеження статевого партнера або партнерів та їх паралельному лікуванні;
- Під час лікування статевий спокій, інтимні контакти забороняються;
- У зв'язку з тим, що імунітету до тріхомоніазу немає можливі повторні зараження, отже, всі статеві контакти повинні бути тільки в презервативі, який надійно захищає від трихомонад;
- Дієта повинна виключати гостру, жирну, копчену, пересолену, пряну їжу, алкоголь.

1. Основним лікуванням трихомоніазу є призначення специфічних противотрихомонадних (протипротозойних) засобів. Використовують похідні нітроімідазолу (метродіназол, німоразол, орнідазол та тинідазол). Дані препарати можна призначати як в таблетках так і в крапельницях.
2. Для більшої біодоступності антипротозойних засобів всередину клітини застосовують ферментні препарати (вобензим, серратіопептидазу);
3. На тлі наявності трихомонади та лікування противотрихомонадними засобами може активізуватися грибкова інфекція Candida Albicans та ін., в зв'язку з чим бажано призначати протигрибкові препарати (кетоконазол, флуконазол, ітраконазол);
4. При болях, неприємних відчуттях, температурі рекомендую призначати нестероїдні протизапальні препарати бажано в свічках (диклофенак, мелоксикам, целекоксиб);
5. В цілях захисту печінки від вражаючої дії протитрихомонадних коштів призначаються гепатопротектори (силібін, силімарин, вітамін Е, артишок);
6. Для підняття імунітету проти трихомонади рекомендуються наступні імуномодулятори (поліоксидоній, лонгідаза, лавомакс, альфарекін, інтробіон), полівітаміни;
7. Для профілактики дисбактеріозу бажано приймати (лінекс, хілак, Біфі-форм, лактовіт, йогурт);
8. При хронічних та ускладнених формах трихомоніазу на тлі основного лікування застосовуються фізіотерапевтичні методи: електрофорез з лікарськими препаратами (йодидом калію або хлоридом кальцію), ультразвук, лазеротерапію, парафіно-озокеритотерапія, діатермія, індуктотермія, електричне поле УВЧ, грязелікування та інші процедури.

• Утримання від випадкових статевих контактів та використання презервативів при кожному статевому контакті;

• Після випадкового статевого акту - сечовипускання та промивання теплою водою з антибактеріальним милом статевих органів;
• Негайне звернення до лікаря після випадкового статевого контакту або ж при виявленні перших ознак трихомоніазу;
• Своєчасне виявлення і комплексне лікування хворих та їх статевих партнерів;
• Регулярне всебічне обстеження на захворювання що передаються статевим шляхом;
• Санітарно-освітня робота венерологів, урологів, гінекологів.

Бажаємо Вам здоров'я!
Статтю підготував лікар-уролог: Смерницький В.С.